К

К («ка») — літера кириличної абетки.

Літера К
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
З́ Ѕ И Ѝ І Ї Й
Ј К Л Љ М Н Њ
О П Р С С́ Т Ћ
Ќ У Ў Ф Х Ц Ч
Џ Ш Щ Ъ Ы Ь Э
Ю Я
Неслов'янські літери
Ӑ А̄ А̊ Ӓ Ӓ̄ Ә Ә́
Ә̃ Ӛ Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄
Ӻ Ӷ Ԁ Ԃ Ꚃ Ꚁ Ꚉ
Ԫ Ԭ Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈
Ӂ Җ Ꚅ Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ
Ԑ Ԑ̈ Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ
Ӥ Қ Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ
Ԛ Ӆ Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ
Ӎ Ӊ Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ
Ԋ О̆ О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄
Ӫ Ҩ Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ
Ҫ Ԍ Ꚑ Ҭ Ꚋ Ꚍ Ԏ
У̃ Ӯ Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́
Ұ Х̑ Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈
Ԧ Ꚕ Ӽ Ҵ Ꚏ Ҷ Ӵ
Ӌ Ҹ Ꚓ Ꚗ Ꚇ Ҽ Ҿ
Ы̆ Ы̄ Ӹ Ҍ Э̆ Э̄ Э̇
Ӭ Ӭ́ Ӭ̄ Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄
Я̆ Я̄ Я̈ Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ꙁ Ѕ Ꙇ Џ Ҁ Ѻ
Ѹ Ѡ Ѽ Ѿ
Ѣ Ꙑ ІЯ Ѥ Юси
Ѧ Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ
Ѱ Ѳ Ѵ Ѷ Ꙟ Ꙡ Ꙣ
Ꙥ Ꙧ Ꙩ Ꙫ Ꙭ ꙮ Ꚙ
Ꚛ            
Літери кирилиці

Історія

Походить від старослов'янської кириличної літери («како»), що походить від літери Κ, κ («каппа») грецько-візантійського унціалу. У глаголиці «како» мала накреслення  — можливо, воно виникло під впливом гебрейської літери ק («коф»). Назва літери походить від староцерк.-слов. како — «як», «яким чином»[1]. У старослов'янській кириличній цифрі літера К має числове значення «двадцять», у глаголичній цифрі — «сорок».

У давньоруській і староукраїнській писемностях у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) мало кілька графічних варіантів, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.

У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.

Використання

К — п'ятнадцята літера української абетки.

У сучасній українській мові цією літерою позначають задньоязиковий глухий зімкнений приголосний звук [k].

Літера буває велика й мала, має рукописну й друковану форми.

Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «п'ятнадцять». При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: шифр № 10 — літера к і т. д.

Інше
  • В українській мові існує слово, яке складається з тільки з цієї літери — прийменник «к» (варіант — «ік»)[2]. Зараз воно вважається застарілим, але у сполученні з давальним відмінком колись вживалося замість прийменника «до»: «К Енею руки простягає» (І. П. Котляревський, «Енеїда»), «Увесь день були замуровані вікна, і к вечору мороз рогом поліз» (С. В. Васильченко, «Мороз»). Вже на початок XX ст. цей прийменник вживався дуже рідко: здебільшого для вказання часу і в лайливих висловах («Іди к нечистій матері!», «Туди к лихій годині!» тощо)[3]. «Словарь української мови» засвідчує і фонетичний варіант цього слова — «ґ»[4].

Таблиця кодів
Кодування Регістр Десятковий
код 		16-ковий
код 		Вісімковий
код 		Двійковий код
Юнікод Велика 1050 041A 002032 00000100 00011010
Мала 1082 043A 002072 00000100 00111010
ISO 8859-5 Велика 186 BA 272 10111010
Мала 218 DA 332 11011010
KOI 8 Велика 235 EB 353 11101011
Мала 203 CB 313 11001011
Windows 1251 Велика 202 CA 312 11001010
Мала 234 EA 352 11101010

Примітки
  1. Церковнославянско-русский словарь
  2. К // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. К // Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 202.
  4. Ґ // Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 345.

Джерела

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.